«Коли все разом складати, то все зашибісь. А коли є з ким це розділити, то взагалі життя вдалося!»

 

18 квітня Вінниця радо вітала у гостях талановитих двох музикантів! Мова іде про Колос, сольний проект Сергія Мартинюка, лідера гурту Фіолет із міста Луцьк, у супроводі Коліка (Микола Тимощук), котрий також є учасником згаданого колективу. Артисти були на стільки очікуваними у нас, що при першій їх появі на концертному майданчику арт-галереї «Арт-Шик», зал зірвався оплесками та свистом!

Концертний тур Україною об’єднує близько 15 міст та проходить в підтримку нового цьогорічного сольного альбому Колоса «Як я живу». Назва його говорить сама за себе, адже пісні, як пояснює автор, багато в чому презентують його життя, є автобіографічними. Таки люди праві, що піснями можна передати те, що тебе хвилює, оточує. Це гарний спосіб розповісти, виплеснути щось з себе. А у живому виконанні – це розмова з публікою. В цей день Сергій говорив з нами відкрито, дружньо, відверто. І використані слова в піснях, які вважаються нецензурними, навіть в цій атмосфері не набули такого значення. «Я звик називати речі своїми іменами», – сказав музикант, вибачаючись перед людьми, котрі могли не сприйняти безневинні вирази. До речі, в одному клубі в Сумах саме ті пісні (про усілякі трусики і т.д.) ввічливо наполягали не виконувати, пояснюючи, що вони пропагують… сексуальну розбещеність! Ох, Колос.. :)

Про окремі пісні, що були зіграні, хочеться пригадати тут.

«Брат». Ця пісня присвячена рідному брату Сергія, з котрим у нього різниця в двадцять років. Музикант також зізнається, що з молодим поколінням часто важко знайти спільну мову. Але не в силу різниці у віці, а через різне мислення. Добра композиція, котра говорить про частину відносин між ними, між двома братами. Узагалі в цей день було сказано багато про рідних, як про людей, котрі завжди поряд, до котрих можна завжди приїхати і вони тебе приймуть. Бо вони завжди з тобою. І тому їх варто цінувати, не забувати та любити.

Якщо проаналізувати весь концерт, то розумієш на скільки ж він був для нас повчальним! Слухачам радили бути завжди на позитиві. Хоч на даний час це дещо важко, зважаючи на події, але позитив потрібно вміти шукати повсюди. Часто він під носом. У безлічі речах, вчинках і т.д. «Коли все разом складати, то все зашибісь. А коли є з ким це розділити, то взагалі життя вдалося!». А ще не соромитися і плекати дитину в собі. Адже можливість на деякий час ставати нею це певно одна з причин не скуритися та не спитися. Щось воно в тому є!

На виступі були виконані не лише композиції із сольного проекту, а і з репертуару Фіолету. Також пісню-кавер, що змусила нас усіх згадати видатну людину, котра стала історією, стала прототипом незалежної України, взірця – Скрябіна. «Люди, як кораблі» звучали по-особливому. Правда, як зізнався виконавець, хоч виконує її вже напевно одинадцятий раз, але ніяк не розпрощається зі шпаргалкою, так як хвилюється аби не надрушляти :)

Пролунали слова, котрі на перший погляд віднесли нас у рубрику «Про важку долю музиканта» :) Праця кожної творчої людини – це насправді серйозна справа, туди вкладаються маса зусиль. І, як каже Мартинюк: «Робити музику це дуже важко, і хочеться, щоб люди по достоїнству її сприймали, щоб це було не марно. Адже це не просто забавки і гуляння з дівчатами.. ні, ну це також, але зоовсім трішки!». Пісні закарбовують автора на все життя у собі, залишають його в історії: «І хай після мене розкажуть, що жив я не даремно».

Після виконання музикантами усієї програми відбулося традиційне дійство – спільний знімок. А опісля на прохання людей від усієї щирої душі аж цілих три пісні розлилося по залу на біс.

Вінниця таки до вподоби Колосу. Говорив і за мову населення, і про хороших слухачів. По його спостереженням, зараз все більше жителів спілкуються українською мовою, що його дуже тішить. Як каже, він хоч і не має нічого проти російської, але найбільше йому подобається своя рідна мова, українська. «Один із рідкісних випадків, коли ти не один, це коли ти приїздиш в інше місто і граєш не для пустих стін, а для слухачів. Дякую тобі, Вінниця!», – гадаємо, це взаємно, адже жителі міста раді приймати у себе таланти. А тим, хто приїде до його міста Луцьк та напише про це йому, Сергій Мартинюк пообіцяв організувати невеличку екскурсію. Так, наша країна велика і різна, тому потрібно їздити, дивитися, вивчати. Вперед!

Автор та фото: Наталі Деметер