Його музика з перших акордів змушує зупинитися і … закохатися. У сплетіння звуків, слів та літер, у мурашки, що з нестримною шаленістю бігають шкірою, у справжність та відвертість мелодій.
Знайомтесь – це Едгар Вінницький, вуличний музикант, актор, або ж просто стріт-перформер. Людина, яка робить свій маленький, проте вагомий вклад у зміну свідомості багатьох людей.
Зустрічаємося з ним у Львові на розі вулиць Староєврейської та Галицької. Едгар дуже простий та комунікабельний. Здається, він здатен знайти спільну мову з будь-якою людиною : від старенького дідуся до діток, які з роззявленими ротами слухають його музику.
Із самого ранку відчувалося, що розмова буде світлою та амтмосферною. На щастя, сподівання справдилося. Словами важко передати тепло і щирість, які випромінює ця персона.
Про сприйняття вуличних музикантів соціумом
Чомусь в пострадянських країнах доволі дивний погляд на вуличних музикантів. Їх часто вважають нижчим сортом. Це дивний стереотип, адже театр теж колись починався з вулиці.
Зазвичай люди бачать лише верхній шар – хлопця, що грає на вулиці. Колись відбувся експеримент з відомим скрипалем, який відіграв грандіозний концерт у місцевій філармонії і задля цікавості вирішив просто виступати на вулиці. Він грав той самий концерт, що мав звучати у філармонії, і за кілька годин гри заробив менше, ніж коштував найдешевший білет на його виступ. Оце дуже показовий приклад.
Для мене ж важливо, щоб суспільство сприймало речі дещо глибше. Не просто бачило те, що я роблю, а ще й усвідомлювало надмету – навіщо я це роблю?
Насправді вуличним музикантам значно важче донести певний “меседж” до суспільства, ніж визнаним виконавцям. Слова людини, що говорить зі сцени стадіону, куди вагоміші за ті, що лунають із маленької колонки хлопця у капелюсі. Проте, у цьому є якась особлива міра важливості. Ти співаєш, граєш, говориш, і тебе слухають люди, які просто кудись йшли. Взагалі вулиця – водночас найбільш вдячний слухач і найцікавіший критик. Адже якщо люди зупиняються, то ти їх надихаєш, ти їм подобаєшся. Ці погляди і посмішки – щось шалене.
Про власну творчість
Більшість народу знають лише мої кавери, проте я досить багато пишу свого.
Наразі я ще в пошуку власного звучання.
Ті, хто не раз були на моїх виступах, знають фразу: “А зараз— найневідоміша пісня у світі!”. Після неї я граю не кавер.
Якщо ж казати про основну мету моєї творчості, то я б хотів зробити все можливе, щоб створити покоління відкритих людей. І якщо я зможу хоч якось вплинути на це – буде дуже круто ! До речі, щодо каверів … Більшість думає, що я сів, підібрав нотки і все – ні! У підбиранні нот немає жодної магії, мурах. Круто, коли ти все життя знав цю пісню, і одного разу ти просто починаєш усвідомлювати всю її глибину. Ти пропускаєш її через себе, намагаєшся крізь власну призму донести її сенс до суспільства.
Як народжується моя творчість? Я не вірю, що це я пишу. Ну тобто, що просто беру ручку, сідаю і починаю писати. Щось всередині мене відкривається, якісь таємні канали і виходять звуки, ноти, слова. Я шукаю їх з ліхтариком.
Чому я співаю англійською ? Тільки тому, що це інтернаціональна мова. Якби японська була інтернаціональною, я б співав нею. Серйозно! Мова повинна об’єднувати світ, зближувати людей.
Про цікаві проекти
У мене зараз є проект. Я приймаю участь у створенні саундтреку до одного фільму, а саме записую вокал. Це мене дуже захоплює, бо люди, з якими я працюю, знімають фільм власними зусиллями, вкладають всі творчі сили у його створення. Можуть зірватися і поїхати записувати звук джерела – настільки це для них важливо. Кожна деталь має сенс. Мені подобається працювати, ні… дружити з такими людьми. Це мотивує.
Про музику, яка надихає
Мене частіше надихають історії життя музикантів, ніж їхня музика.
Мені може подобатись одночасно Моцарт і Том Йорк. Проте істинним натхненням та мотивацією є творчий шлях відомих людей. Ось, наприклад, Джеймс Браун. Він – напівсирота, пройшов через багато життєвих труднощів, але все одно став королем фанку. І таких багато : Рей Чарльз, Луї Армстронг. Мене мотивує те, що ті, хто справді чогось досягли, пройшли доволі тернистий шлях. Це ще раз доводить, що в житті не буває так, щоб все підносили на тарілочці. Потрібно багато працювати.
Є така фішка з цукеркою. Якщо вона просто загорнута в тоненький папірець, то задоволення від неї буде недостатньо сильним. А якщо тобі принесуть ту ж цукерку, замотану в тисячі таких обгорток, її цінність та смак будуть значно вагомішими для тебе, бо ти доклав чимало зусиль, щоб нарешті дістатися до тієї довбаної цукерки!
Про майбутні подорожі
Я з не надто багатої сім’ї, тому у мене не було можливості мандрувати світом. І коли вже настав той момент,що я сам заробляю достатньо, щоб подорожувати, виникло злободенне питання закордонного паспорта. Там ще військовий квиток, а я закінчував театральне, де не було військової кафедри. Словом, процес трохи затягнувся і подорож довелося відкласти.
Зараз я збираюся виїжджати і планую покататися Європою. Спочатку хочу відвідати якісь теплі країни, бо дуже змерз. Певно, в Іспанію та Італію. Насправді я б побував усюди. Навіть у маленькому Ліхтенштейні з населенням 10 тис людей.
Про відвідані міста
Я грав лише у 4-ох, але досить великих містах.
Коли граєш в центрі великого міста, є можливість донести те, що хочеш, до більшої кількості людей.
Хоча зараз я планую проїхатися з туром по нових містах.
Про найбожевільніший вчинок
Справжнім божевіллям було вперше вийти грати на вулиці. Я не розумів як представитися, що взагалі робити? Я ж ніколи не був у цій тусовці вуличних музикантів. Сотні разів бачив, як це робиться, але не знав, з чого маю починати. Було лячно, адже це Київ, шалений мегаполіс. Просто в парку стало холодно, і я вирішив вийти погрітися. З цього і почався мій шлях… У мене вже на той момент багато накопичилося. Я ходив, діставаючи друзів своїм бриньканням. Тому це був логічний розвиток подій.
Божевілля – це перша посмішка людини. Вона ж тобі нічого не повинна, зовсім. Божевілля – коли ти усвідомлюєш, що можеш щось дати суспільству, поділитися собою зі світом. Це неможливо передати словами.
Про космополітизм
На мене зовсім не впливає ні політика, ні курс долара, ні те, хто зараз президент. Ти ж цілий всесвіт всередині всесвіту – унікальна істота. Тому це так дріб’язково: думати про якийсь шматок суходолу. Подивись на зорі, це ж з глузду зійти можна! Все так глобально…
Тому для мене так кумедно чути про якісь політичні проблеми. Ми настільки примітивно мислимо, що не усвідомлюємо глобальності світу. Ми живемо в трьох вимірах. До нас навіть не доходить, як це – існувати і сприймати чотири, п’ять і більше.
Чи потрібно зламати систему? Це неможливо і не потрібно. Краще придумати концепцію, яка була б вигідна всім.
Потрібно посадити зерно змін. Революції – це поверхневі зміни, істинні ідеї потрібно подавати ненав’язливо.
-
Tweet
