Цієї неділі у Львові в рок-клубі «Гараж» відшумів фестиваль кор-музики - Big CORE Gig 2. Дійство зібрало на одній сцені команди зі всієї України та закордону.
Ознайомлюючись перед фестом з творчістю заявлених гуртів, не можна було не відзначити якість музики, тобто слабких ланок, на яких хотілось би вийти попити пивка, не було. Усіх хотілося зацінити вживу.
Вартість фестивалю складала 40 грн. і, як зазначали самі орги, була дещо завищеною, оскільки на виручений кошт заплановано осінню привести до Львова гурт «Devil Sold His Soul».
Отже, дійство почалося із… запізнення самого дійства. Від запланованих 16.00 фест віддалився на цілу годину, хоча звуки саунд-чеку чутно було ще з п’ятнадцятої. І ось нарешті двері клубу відкрилися для стомленого очікуванням люду. Здивувало те, що при вході не видавали ані квитків, ані браслетів, ані печаток, тобто даєш гривні – і вперед.
Після того, як ми «скинулися» людині на вході, перед нами постав рок-клуб «Гараж» у всій красі. Приміщення його невелике, проте з хорошою звукоізоляцією та цікавим дизайном. Сцена на висоті людського зросту, непоганих габаритів. В клубі також діяла барна стійка, але нічого поживнішого за квас і пиво там не було.
І ось після кількох слів ведучої та недовгого чеку розпочала виступ молода львівська команда під назвою «Through My Vein». Враховуючи те, що це був дебютний виступ гурту, можна сказати, що вони трималися «маладцом». Відносну зажатість поведінки на сцені компенсували музикою. Родзинки гурту додала дівчина ритм-гітаристка в цілковито чоловічому складі музикантів всього фестивалю. Окрім неї чарівну половину людства на сцені представляла лише вокаліста «To Leave A Trace».
Пост-хардкоровими ритмами «Гараж» брали хлопці з гурту «Noir», музика яких впевнено почала піднімати слухачів на ноги для відриву. Львів’яни гарно побалували вуха слухачів синтезом важкості і мелодійності. Якісно і на висоті.
Засмакував і дезкор від костопільського гурту «Art of your Phobias». Виступ їх, щоправда, пройшов якось поспіхом, урізано. Не було відчуття, що хлопці викладаються на повну, проте з музикою їх не посперечаєшся. Драйв, драйв і ще раз драйв!
Хороший відривон влаштували і рівенські «Lewis Carroll» з яких почалася суцільна фестивальна «гарячка». Гурт помітно розширив ряди мошерів і просто любителів повідриватися під сценою.
Молодий гурт із чудернацькою назвою - «1leftsatisfied», приїхав показати себе із Литви і показ цей вдався на славу. Їх музика сильно різнилася із музикою решти гуртів сміливими експериментальними ходами у звучанні, непередбачуваними поворотами і рифами. Загалом «гуд» і «зараховано».
З виходом на сцену київських метал\хардкорщиків «Debbie Mills» в «Гаражі» розпочався дикий торч. Глядачі опинилися під подвійною вокал-атакою (вокалістів у гурті було двоє) та диким енергетичним зарядом. Сподобалися також цікаві імпровізації музикантів банди на відомі речі старого-доброго хеві металу.
Луцькі «KEtO» потішили звуковою різноманітністю. Домішки електроніки в саунді додавали звучанню атмосферності та оригінальності. Також цікавим було «перекваліфікування» музикантів на сцені. Басист під час виступу сів за барабани, а барабанщик взяв до рук бас-гітару . Загалом виступ був шикарним, не зважаючи, що бек-вокаліста (він же барабанщик) було майже нечутно.
Після недовгої перерви на сцені залунав скрім вокалісти луцького гурту «To Leave A Trace». Хоча звук на їх виступі не був ідеальним, проте енергетика гурту порвала присутніх на атоми. Вокал Оксани просто шикарний. Потужні скрімові партії чудово перепліталися з ліричними чистими. Їх виступ залишив вагон позитивних вражень і його сміливо можна назвати одним із кращих.
Просто розгромили публіку львів’яни «One Reason Left», які презентували публіці свій перший ЕР-альбом. Гурт сміливо можна назвати українськими «Parkway Drive». Потужний гроул вокаліста разом з розривними важкими рифами музики просто не давали стояти на місці. Це був апогей всього дійства і один з тих виступів, яких, скільки вони б не тривали, завжди мало.
Отже, фест пройшов «на Ура!!!» Порадував хороший саунд. Звукорежисери віднеслися до своєї роботи відповідально, настроюючи звук всіх інструментів аж до окремих тарілок барабанів. Цей факт + хороша звукоізоляція + якість самих гуртів = чудове звучання мьюзіку. Єдине, що підкачало в плані саунду – «фоли» на початку Біг КОРу та трохи нерозбірливий звук з мікрофонів. Не все, сказане зі сцени піддавалося розшифруванню.
Також мінус фестивалю – в приміщенні стояла пекельна спека. Запримічений нами кондиціонер, здавалося, зовсім не робив погоди.
Здивувала також ведуча. Деякі її фрази можна було сміливо вписати в книгу «Що не слід говорити зі сцени фестивалю». Наприклад, в один момент вона, буквально за хвилинку після дикого мошу і відриву, навіть не давши піднятись на сцену наступному гурту, вже оголосила їх, закликаючи публіку назад. На логічно в’ялу реакцію залу та попросту образилася, сказавши щось на кшталт «із вами все ясно» і пішла зі сцени.
Ще один момент – під сценою було доволі мало місця, тому при хорошому сайкл-піті люди попросту «врізалися» в найближчі столики, не кажучи вже про «тісний» мош. Оскільки любителів помахати кінцівками було багато – їм ніде було розгулятися.
Та все ж, ці нюанси, на фоні просто шалено-позитивних вражень від фесту, пройшли майже непоміченими. Шкода, що організатори закривають сезон проводження рок-дійств до жовтня. Ну що ж, з нетерпінням очікуватимемо осені :)
Репортаж підготували Оля Пелехата та Віталій Макарець.
Фото by Аліна Косіцина.
Літо у наметі. №1.
З 2 по 4 липня пройшов міжнародний мистецький фестиваль «Fort. Missia – 2010». Шкодуєш, що не поїхав? От і правильно робиш. Українсько-Польський кордон, форти першої світової війни, Land Art, етно-дискотека, круті хедлайнери, сучасні письменники і їх проекти – і все це на одному фестивалі, тим паче, безкоштовному. Можливо, це найкрутіший мистецький «фест» 2010 року! Я сказав: «можливо»
На фестивалі було що слухати і де жити. Все це «на халявчик». Ну, хіба що пиво по 10 грн. Кожен день «фестику» закривала якась «знамєніта до біса» група.
Ось ми тут. Перший день. Слухаємо Польські гурти. Ось «Пропала грамота» розважає публіку і грає на козацьких музичних інструментах. Дочекався, на великій сцені тішить усіх гурт «Мертвий Півень», який виконує пісні з нового альбому «Радіо Афродіта» та відомі композиції зі старіших альбомів. Щоправда, «слему» під «півня» мало. Постояли, послухали, ідемо, бо паралельно з цим крутим гуртом на малій сцені презентує свій проект «Drum ТИатр: IZDRYK-Semenchuk-if.ro» теж круті Іздрик та Семенчук. Нам «поперло»: ми підійшли саме на читання Семенчуком вірша Юрія Завадського «Оксанка» в музичному «drum» супроводі. Далі етно-дискотека. Підійшли, вгризлися очима в сцену, на якій сидять такі собі «дядьки - ді джеї» і «рубають» на всьому, що є під рукою.
Кілька слів про наметні містечка і територію фестивалю: на полі організатори скосили траву та залишили її там сохнути, на цьому всьому гості ставлять свої «черепашки». Нашу палатку ми розбили у лісі в наметному №2 біля малої сцени – зручно. Щодо торгових лавочок, яких тут «дай Боже»: мед, вишиванки, «медовуха», ручні вироби, художній портрет, навіть перукарня та багато іншого – і все з нормальними цінами. Також охорона і міліція тут дуже етична, принаймні, з якою спілкувався я чи мої друзі.
Другий день. Теж круто, але люди злі: чашки кип’ятку «зажали», щоб кави зробити – еліта. Нічого, стоїмо в довгій і спекотній черзі по воду. Привозили технічну і питну (щоправда пити її було гидко – чулася якась мазута, але юшка з неї нормальна (з салідолом трохи, але то так) і кава теж ).
Ось ідемо полем у Поповичі, там вже набрали нормальної води у місцевих жителів, купили всього необхідного – хліб, майонез, коньяк. Стоїмо біля великої сцени – людей втричі більше, ніж вчора: одні в фризбі грають, другі поставили дві палки, натягнули шнурок від однієї до іншої – грають волейбол, треті сидять на травичці та слухають польські гурти, четверті їх фотографують. Потім гарно виступив гурт «Че-че», на який всі збіглися.
Ось вечір, біжимо з наметного на Тартак: Сашко збунтував публіку, слем, стрибки зі сцени в натовп і таке інше (масовка зараз найбільша за всі дні фестивалю: ніде встати). Все культурно. Повертаюся зі слему: розбив лікоть, забруднив вишиванку, «получив» по щелепі. Ги-ги, Положинський стрибнув зі сцени у люд і «фани» його «носили на руках» хвилин п’ять (я вже почав думати, що його у наметне занесли). Лідер Тартаку вибіг на сцену «давольний-предовольний», виговорив у мікрофон, що це, мабуть, найдовший «круг пачьота» над людьми у його житті. Але через три пісні він утік із групою на автівці, не пороздававши заслужених автографів своїм фанатам, які вже на цей підпис Санька «відпахали». Сиджу під театральною сценою: людей мало (до ста чоловік), холодно, темно. Виступає Тернопільський театр «Калейдоскоп» - усім сподобалося. Ось стартує літературний проект: початківці потішили сучасною поезією, а ветерани, такі як Світлана Поваляєва та Петро Мідянка трохи підвели. Кілька слів про форти та «Land Арт»: Шиккка-а-а-а-аррно!
«Третій день крізь сутінь масну,\ Третій день без спочинку і сну,\ Я звик до піску і до холоду звик,\ І в торбі у мене вино і часник…» як написав Сергій Жадан, який на жаль, «блін», не зміг приїхати… Ми пострибали на батуті – така собі зарядка. Світлана Поваляєва читає свої «матюкливі» вірші і мене вони так «вперають», що хочу ще. О, хлопці з Польщі вміло танцюють «Брейк данс». Тепер фестиваль перейшов на режим «мені нудно», бо на великій сцені «крутять хороводи» гурти у гарних вишиванках. Та це нічого, бо саме час щоб відкоркувати коньяк. Іду по торгових палатках: спробували медовухи, меду, з’їли кілька «фест фудів». Пішли на форти. Організатори встелили маршрутну дорогу сіном, ідемо від форту до форту через всілякі цікаві «Land Арти». Зараз грають хлопці зі США і так гарно, емоційно наповнюють свою музику, шкода, що їх мало хто слухав. Прийшли у наметне, склали палатку, рюкзак на плечі і маршруткою до Львова, а звідти, не заїжджаючи додому, на Шипіт.
Літо у наметі. №2
«Fort.missia» у спогадах, а ми їдемо електричкою до м. Воловець Закарпатської області. Дуже виснажені, бо цю ніч провели на Львівському вокзалі і мало спали. У с. Подобовці ідемо в сторону заповідника Шипіт (десь 5 км). Ось дали дядькові 2 грн. за фестиваль при вході – «гроші не пахнуть» сказав колись Веспасіан. Зараз «карабкаємося» по дорозі вгору і бачимо наметне містечко фестивалю.
Фестиваль Шипіт розміщений недалеко від водоспаду. Колись це був масовий з’їзд хіпі з країн СНД. Сам фест кардинально відрізняється від означення «фестиваль»: немає гуртів, сцени, комерції, ба, навіть точної дати проведення! Тут іноді зимою можна зустріти намет серед поля з «хіпарями» чи растаманами. Основною подією тут вважається святкування на Івана Купала.
Вже прийшли на територію, але «ліземо» вище на, так званий, «другий поверх» наметного. Розбиваємо намет, обідаємо, випиваємо місцеве «домашнє» вино і «валяємося» у наметі, бо на дворі дощ.
Відкрив ліве око, почухав праве – прокинувся. Вийшов з намету просити у когось кип’ятку. Сиджу з хлопцями, в яких є гітара і чекаю, доки закипить вода у «монашці» (міні казан). Зробив собі та своїй дівчині кави, ой, моя дівчина зробила мені каву. Іду по наметному, знаходжу знайомих з Дубно, які мене переконали переносити намет до них. Витягнув із шатра «свою половину» і з дубенським панком перенесли мій намет в їх сторону
Шипіт оголошую відкритим! Поки «сонце, рибка, ягідка» готує їжу, я ходжу по наметному: люди справді гуманні, природа шикарна, а чорниці смачні. Знайомлюся з сотнями неформалів, слухаю в послідовному порядку п’ять-шість гітар та драм-барабанів. Поїли, пішли в ліс шукати дрова. Знайшли стовбури дерев, по-двоє на стовбур і понесли. Йти далеко, зробили привал. Ось вже видно основу на ватру, яка на «першому поверсі». Туди і зносимо дрова.
Хіпі пропагують мир, любов, свободу. Доволі веселі і добрі люди в яскравій одежі та з довгим волоссям. Зараз їхня субкультура занепадає. Хіпі рідко видно на фестивалях, а у містах просто немає. Це єдиний фестиваль, де вони масово безтурботно відпочивають.
Ось іду до річки з друзями скупатися. Температура води говорять +4 по Цельсію. Круто, мама, тепер я нудист! «Замут» такий: забіг у протічну воду, присів по шию і за кілька секунд вибіг з матюками – холодно. Три рази туди-назад і досить.
Вечір. Все наметне стоїть перед ватрою, яку от-от підпалять. Ось вже якийсь «чувак» полив її бензином і кидає факел. Біля неї бігають шамани, голі дівчата та хлопці, водять хороводи. Йде маленький дощ: шамани «перенапряглися». Ватра має десь чотири метра заввишки, повітря навколо неї гаряче, а люди веселі.
Стояли, кружляли, кричали. За п’ятдесят метрів від ватри хтось запалив феєрверки: це студенти з Києва. Ще вдень вони запрошували всіх бажаючих на Fare-Show подивитися. Ось і почали. Гарно виглядає: по-черзі «фаєрщики» презентують свої вміння . Тут один кричить: «А тепер всі заздріть!» А й справді є чому заздрити: вийшов хлопчик років 6-8 і почав «бавитися з вогнем» і доволі професійно. Ще хвилин десять тому за «вогниками» сіли кілька музикантів: барабанщики і дівчина з скрипкою – ось вона естетика Шипоту .
Йду до намету вражений дійством. Вечеряємо супом (в якому, до речі, навіть є зажарка). Лягаю спати, але спиться гірше, ніж минулої ночі: холодно, надувний матрац пробився і всю ніч скочуєшся донизу, бо «підлога» нерівна. Зранку на дворі дощ. Чекаємо доки закінчиться. Чекаємо четверту годину – «дістало». Вилізли з намету, снідаємо «фестфудами». Планували на Шипоті до тижня «пофестивалити», але збираємо речі і їдемо додому довгим-предовгим маршрутом в 17 годин з численними пересадками і ночами на вокзалах.
Літо у наметі. №3
У Дубно вже дев’ятнадцятий рік поспіль спивають, ой, СПІВАЮТЬ на рок-фестивалі «Тарас Бульба». Намет залишили дома, бо є де залишитися. Ідемо, залишаємо свої речі і прямуємо до наметного містечка, яке розкинулося на стадіоні «Спартак». О цей свіжий аромат самогону, спирту, пива, цигарок… З цього висновок – наметне розклалося в прямому і переносному значені слова. Ось неформали зі Львова, Києва, Тернополя, Хмельницька. Але наметне цього року мале: не то печінку шкодують, не то від цирозу лікуються, але щороку весь стадіон встелений наметами, а сьогодні – коло третини. Ідемо до сцени.
«Тарас Бульба» – примітивний фестиваль, існує з 1991 року, але кілька років не проводився. Його можна назвати «чорним», так як на «ФортМісії» та «Шипоті» людство одіте у веселий кольоровий «прикид», а тут все у чорному, з металом на штанях та розфарбованим обличчям джокера. Металісти і панки масово з’їжджаються на фестиваль, мало готів, одиниці хіпі та емо. В програмі фестивалю можна пройти анонімне обстеження на СНІД, щоправда, тестів лише 55 – жодного ВІЛЛ-інфікованого.
Сцена нічим не дивує, з гуртами «недостаралися» - андеграунд, щоправда, але минулі роки краще було, як повідомили організатори: «криза своє робить». Стоїмо, стрибаємо, нудно нам, ну ніяк без пива тут не обійтися. Купляємо алкоголь – підпорядковуємося ідеології фестивалю . Ось тобі справедливість: вітався зі мною якийсь панк і вибив ліктем мій коньяк, я підібрав скло – відніс у смітник. Беру участь у слемі, всіх і вся фотографую, після закінчення ідемо до озера 4 км, потім назад і нарешті спати в 3:00.
Підчас «фесту» гарно побавилися в андеграунд-рокерів гурти «Lewis Carroll», «ЗЛАМ», «Галяк», «Аритмія», «Black Jack» та інші, але не так вправно. А з хедлайнерів найкрутішими були «Ніагара» та «А трактор».
Прокинувся, зараз близько 12 дня. Година там – тут. Іду до сцени – задля «інтєрєса», ось Віка з «Ніагари» на розігріві. Стою 15 хв. під торговою лавкою чекаю на каву – кип’яток скінчився, купили по каві зі знайомим – випили. Сцена. Площа. Дубно. Сцена. Торгова лавка. А ось випадок з «Тараса Бульби»: ми ідемо до наметного містечка, ззаду нас, метрів 20, йдуть двоє друзів, вони не емо, але дуже подібні. Ми «гонимо», кричимо: «емо, емо, не тікай, бо здоженемо…» спереду йде пара закоханих і «чувак» з фарбованим волоссям «тиче» нам «ФАК». Оце «налахалися» .
Рок-концерт почався, грають, кричать. А тут цікавий конкурс «Найкрутіша рок-зачіска». Знову верески, слем, міліція таскає «оббльованих» панків у «бобік», словом, «все йде по-плану…»
Виступила «Ніагара» заради якої я сюди їхав. Ось кінець другого дня: переміг гурт «Порцеляна» за однойменною згодою журі (можна миритися, хоча я не тих ставив ), після них: «ЗЛАМ», «Галяк», «Органік», «Сонця коло», «Чумацький шлях» і все…
Ми ідемо до наметного: всі пиячать, всі кричать, словом, фестиваль фестивалем. Але ось біля наметного купа міліції. Чую хтось бавиться петардами. Слух підводить, бо це дядько у синій формі у небо стріляє із табельної зброї – «красата». Йду додому, серед наметного проводять файр-шоу. Видно хлопчина файно випив і йому «нічо» не виходить, аби хоч себе не спалив.
Організатори обіцяють наступного року провести масштабніший фестиваль, так як у 2011 двадцятиріччя «Тараса Бульби». Будуть «клянчити» гроші у кого лише можна. Хотілося б вірити, бо якщо 20-річчя буде таке як зараз, то я не їхатиму на 21-річчя!
Третій день – виступають серйозні гурти. Біля площі проводяться мистецькі покази, там картини, ще й медовуху продають. Таке. Сцена – нічого цікавого, поки-що. Грають переможці фестивалю. Вечір, на сцені «АТРАКТОР» рве і мете орду. Порцеляна закриває «Бульбу». Одним словом: кінець.
Замість післяслова
Третя ночі, з подругою йду додому. Діалог з «гопами» на автовокзалі:
-Є шото курити?
-Ні, не куримо. – відповідаю.
-Стаять! – Чотири «гопнічка» знайшли «м'ясо», тобто нас, і не дають пройти.
-Чуваки, я журналіст, ось (показую прес-карту) висвітлюю події з фестивалю…
(голос від «гопоти») -О, нє, хай ідуть, журналістів нє, журналістів не «прєкольно»…
(думаю: чудеса трапляються ).
-Ми пішли живими і «ржали» до ранку з тупості «гопоти».
Літо у наметі №4.
Ось ми на фестивалі «Підкамінь 2010». Сьогодні перший день, на музичній сцена рок-гурти, багато-багато людей під сценою. Цікавим було поселення у наметне містечко: територія на намети була виділена на полі, але гості не стали там масово селитися, та й правильно – у лісі зручніше: ні дощу на голову, ні жахливої спеки вдень. До речі, фестиваль мав бути платним для людей не у вишиванках, але за це коштів не збирали, а ось наметне зробили по 10 грн. за ніч з намету – дешево і символічно.
Щодо етно-фестивалю то, порівнюючи його з Форт-місією, він не є доволі вдалим, багато недоліків: багато народу – «бики», тобто гопніки, «обриганство» таке ж як на «Тарасі Бульбі», мала сцена розташована в 50 метрів від великої, звук з великої заважає, охорона була дуже неетичною, не вказую причини, але до гуманізму там далеко. Першого дня на великій сцені кілька раз зривався концерт через брак електроенергії. Єдине, що було продумане і одночасно унікальне для фестивалю – це проведена вода, душові кабінки і велика кількість збудованих туалетів.
Другого дня було веселіше: зранку прокинулися і почали готувати суп та інші страви. Пройшлися по торгових лавках – цікаві речі продають, від бутерброда до арбалета. Також зацікавили мистецькі вироби, які сусідні міста і села підготували: композиції кімнат минулих століть, роботи з різьби по дереву, картини, фото, вишиванки, застілля. Особливо здивував столітній ткацький станок. Щодо музики, то сьогодні теж шикарно: вдруге запрошені на Підкамінь гурт «UNIA» з Білорусії та, звісно, наймасовіше зібрання народу під сценою підчас виступу «ТіКа». Знову до наметного: всю ніч граємо на гітарі, читаємо власні і чужі вірші, дивимося на вогник та насолоджуємося естетикою Підкамення.
До речі, в селі Підкамінь є монастир, який зараз реконструюють. Організатори фестивалю активно беруть участь. Є легенда, що темні сили захотіли знищити монастир і доручили це одному чортові, давши йому у руки здоровезну каменюку. Але чорт не встиг донести камінь до пункту, тому що з’явилося сонце і він розчинився у повітрі, але камінь залишився у цьому селі. На честь каменя назвали село і фестиваль.
Третього дня люду поменшало, а вчора було коло 15 тисяч. Дарма поїхали – хедлайнер сьогодні гурт «Веремій», який я вперше почув і полюбив. Загалом, весь день пройшов більше у наметному. Знайшли поблизу лісу ставок, знайшли цікавих людей, які пропонували гидотний самогон, куплений у місцевих жителів. (До чого довела криза).
Підведемо висновки: фестиваль має недоліки та плюси. Все ж таки – це наймасовіший фестиваль у вишиванках, де є безкоштовний душ і гарна природа з здоровезною каменюкою посеред поля, тож сміливо їдьте, якщо «пре» етно!
Літо у наметі №5
У Старому селі на Львівщині – фестиваль «Захід», гаслом якого є «Своя культура. Тому що це круто». Ми посилилися у наметне, в якому під ногами болото. Щоправда, є ще два «сухі» наметні, та вони далі від території фестивалю, тому ми поселилися поблизу фесту і на «газончику». Поряд стоять намети тернопільських та дубинських неформалів. Гостей приїхало «дай Боже». Одна дівчина приїхала на «Захід» із самої Канади.
Фест проводиться у найстарішому замку Львівщини. Він більш подібний не на замок, а на Колізей. Організація «Заходу» була на високому рівні. Було близько десяти туалетів, одна колонка, трохи привезених дров та таке інше. В принципі, цього вистачало на 100%, але кожному особисто здавалося, що замало буде.
21 серпня відкриття фестивалю, що відбулося з незначним запізненням. Виступає багато гуртів, серед них «Фліт», «Мертвий півень», «Nameless» та інші. Був дуже якісний звук, тому творчість «рокерів» можна було почути та оцінити на повну.
Ось «шляюся» по торгових лавочках, де продають ексклюзивні речі: тітка торгує імпортними сувенірами привезеними із самої Індії, вуйко продає літературу. Молода дівчина намагалася – і їй це вдавалося – продати ручні вироби, серед яких сережки, напульсники, малюнки на камінні та інше.
Вночі сидимо і мерзнемо біля літературної сцени, де ведучим був харківський поет Мультфільм Гагарін. Зараз розпочинається літературний слем, де беруть участь усі бажаючі. Шкода, що спонсори заборонили нецензурну лексику, але все ж весело. Під сценою у час виступу «допомагали проводити» читання панки, які тупо «гонили» та підбадьорювали поетів. Луцький поет-панк Вакуленко весь час матюкав ведучих через те, що на сцену не випускали неадекватних письменників, тобто, власне, його. Літературне читання скінчилося десь біля четвертої і ми відправилися у наметне містечко, де нас чекали друзі, вогонь, гітара та безсонна ніч.
Другого дня пішли роздивлятися сільські околиці, скуштували солянку у місцевому барі, попили квасу у кафе, купили продукти у «єдиному» магазині з довжелезною чергою. Вирішили сходити на став, де, за словами місцевої жительки, чиста вода. Тітка, мабуть, була не з тих людей, корті раді подібним скупченням народу, і відправила нас до майже болотяної ями, в якій освіжитися і помитися – кардинально різні речі. Йшли у наметне і, як виявилося, холодна вода з колонки була не такою і холодною.
Головним ведучим був Мяч, вокаліст рівненського гурту «Мій батько п’є», якому допомагали Кувалдін та Дрю. Не обійшлося і без нецензурщини. Епатаж Кувалдіна зі сцени, на думку багатьох, був невдалим – жартував він про «Незалежність України». Мяч заявив, що не вживає лайки. Хіба лише коли йдеться про політиків. Він обзиває їх «геями» і вважає, що лайкою користуються люди, які не можуть зв’язати двох слів до купи.
Виступали на сцені «Холодне сонце», «Димна суміш», «Los Colorados». Хедлайнером були «The ВЙО». Всі гурти, які були запрошені на фестиваль, показали себе на повну. Участь взяв 31 гурт з досвідом.
Особливим був другий день для Якова Матвійчука, організатора фестивалю, який 22 серпня святкував своє День народження. Щоправда, Яків за три дні спав лічені години і весь час «бігав» по території фестивалю, вирішуючи організаційні моменти.
Вночі знову проводився літературний слем, але тепер читали вірші більш серйозні письменники-початківці. Переміг хлопець з міста Київ на ім’я ВоваВова і, як приз, отримав 80 грн, зібраних зі слухачів.
«От вінта», «Тінь сонця», «Серцевий напад», «Мій батько п’є», «Крик душі» та інші дарували гостям фестивалю власні пісні на третій день. Щоб не думали, що на «Заході» окрім літературного слему та музичної програми нічого не було, повідомляю, що були інші розваги: «фаєр шоу», реконструкція рицарського бою, у якому, за бажанням, кожен міг взяти участь, повітряна куля, скалодром та інше.
Питаєте себе, чи їхати на «Захід» наступного року? Звісно, що так. Це єдиний фестиваль, який нагадує «ФортМісію». Програма насичена і на усьому вдасться побувати, якщо не «бухати» в наметному, звісно.
Лицарські будні
Лицарі повертаються до нас прямісінько зі сторінок підручників Вальтера Скотта. 25-26 вересня у місті Бережани відбувся Фестиваль Бережанського замку. Дійство проходило у середньовічному стилі, були представленні лицарські клуби «Грифон» (Тернопіль), «Аквилон» (Львів), «Сталевий грифон» (Львів), «Чортополох» (Івано-Франківськ), «Wolfenscloss» (Львів), «Орден тамплієрів» (Луцьк) та «Орден паладинів» (Львів).
Ініціатори фестивалю – організація «Рідне місто», якій допомагала молодь із Бережан. «Фестивальна культура – це не пластиковий стакан, – ділиться Алла Соколовська, співорганізатор фестивалю. Назвавши свою роботу фестивалем, ми автоматично підписались щорічно вкладати свої ресурси в покращення заходу. Щодо самої організації, то жоден з організаторів не є генієм, бо вся заслуга у успішності заходу залежала від мурашки – волонтера, що зав’язував шнурок. У нас класне місто - треба зробити його відкритим для інших».
На території замку проходила головна фестивальна програма, в основі якої найрізноманітніші середньовічні види мистецтв. Найбільше запам’яталися лицарські бої. «На фестивалі я був безпосереднім учасником бойової частини, простіше кажучи лицарем. – розповідає Микола Макогін, член Львівської федерації Історичного фехтування і реконструкції Лицарського клубу "Аквилон". Організація заходу доволі хороша. Нас гарно зустріли. Єдине шкода, що мало люду прийшло на фестиваль.».
Гармонійно поєднало програму звучання львівських гуртів «Містерія» та «Місто казкових мрій». «У Бережанах я відчув, – ділиться враженнями Олег Богуцький, басист гурту «Містерія», – приємну атмосферу та гостинність. Довелося виступати лише в перший день, та ми все-одно залишились. Нудьгувати не довелося: програма фестивалю може і не зовсім досконала, але гарна, з відповідним ставленням як до відвідувачів, так і до учасників. Раніше доводилось бувати на чомусь подібному, але на фестивалі бережанського замку це було особливо. Хороші дівчата з клубу середньовічного танцю, гарні майстер-класи, захоплюючі бої середньовічних лицарів, відповідна музика – все це залишиться на довго в спогадах, що, неодмінно, спонукає поїхати ще і ще раз. Сподіваюсь, це не востаннє».
«Нам дуже сподобалось, – ділиться враженнями Андрій Бочко, вокаліст та гітарист гурту «Місто казкових мрій», – якщо організатори ще раз запросять – ми приїдемо. Фестиваль вийшов, як «фест» у мініатюрі. Головне, що атмосфера була теплою. От шкода, що мало глядачів було, а все інше нам сподобалось однозначно».
Під замком, у Бережанському парку була сучасна дискотека та нічний кінотеатр. Біт-боксер та МС дискотеки Агіф Біннаталієв каже, що «біт-бокс – це елемент хіп-хопу, де головним інструментом є рот, який видає електроні звуки, але люди моє мистецтво сприйняли добре. Ще мене як біт-боксера привабив цей захід різноманітністю музичних інструментів, яких в живу я ще не чув».
«В основному, – розповідає Марина Кузнєцова, учасниця театру фаєр-шоу та середньовічних танців, – такі заходи проводяться з ініціативи клубів реконструкції, що заручаються спонсорською підтримкою та підтримкою влади, тобто – ми самі є організаторами. На фестивалі в Бережанах все відбувалось навпаки – ця акція проводилася не у розкрученому місці, яке всі знають, а відкривала нам ще один невідомий куточок України. Організатори гарно впоралися, за що їм велика подяка.»
«Грифон - це тернопільський військово-історичний клуб, – розповідає Василь Стен, учасник ВІК "Грифон", – який нараховує біля 15-ти чоловік. На фестиваль зі мною поїхало 6 чоловік з клубу. Поранень не було, хоча одному лицарю з «Грифону» шоломом розсікло брову. Запам’ятались лицарі із інших клубів – достойні противники. Наша зброя була бойова – стальна, але не загострена. Тому серйозних пошкоджень не отримаєш, це щось подібне до бейсбольної бити, але броня полегшує удар у кілька разів. Тим паче, що тіло цілком захищене металом в кілька міліметрів. Такий лицарський комплект важить біля 10 кг».
Додатково на фестивалі Жанниного замку було проведені літературні читання, офіційно відкрили міст кохання, були мініатюри театру тіней, зліт байкерів та багато іншого. Середньовічна екзотика трималася у центрі впродовж двох сонячних осінніх днів у Бережанському замку.
Віктор Мачальський
| Сьогодні | 57 | |
| Вчора | 294 | |
| Минулого тижня | 1152 |