Іскра. Іскра. Іскра. Здається, це не закінчиться ніколи. Вогонь розгорається. Ось він уже на райських деревах. Палає райська ріка. Будівлі. Все живе. Палає. Горить. Горить. Горить… Попіл… Згарище… Згарище раю…
Ні, авторка не почала писати мемуари і тим більше не зійшла з розуму. Просто саме на такі уявні картини надихає новий альбом київського гурту «Точка Опори», реліз якого відбувся 3 лютого, та про який ми сьогодні поговоримо.
«На згарищі раю»
Ця композиція, власне, і дала назву всьому альбому. Не маючи тексту, вона доносить свої ідеї та тематику завдяки одному лише звучанню. Ніжний, дещо ліричний трек став ідеальним початком і гідно відкриває збірку, а ще ніби інтригує слухача, який вже мимоволі вмикає наступний трек, щоб дізнатися, що буде далі.
«Попіл й дим»
Друга пісня у треклисті ґрунтовно відрізняється від першої. Більш потужна, наповнена глибоким сенсом, вона є особливо актуальною для сьогодення українців. Похмурими, злегка тривожними барвами віє від неї, а текст викарбовується на серці гіркою правдою «…Попіл й дим – цей світ не був таким./ На війні минають наші дні…»
«Райские Яблоки»
Даний трек не є авторською роботою. Це кавер на композицію Володимира Висоцького. Кращий чи гірший він за оригінал сказати важко, а то й зовсім неможливо. Тут найточніше підійде визначення «інакший». Але це не змінює головну думку композиції: «Людське щастя слід шукати на землі, а не в загробному світі».
«Душа»
Четверта композиція трохи збиває слухача з пантелику, адже на зміну очікуваному чарівному голосу вокаліста з’являється неперевершений жіночий вокал, що робить трек ще кращим. Прослуховуючи пісню, з кожною секундою все більше відчуваєш, як розкривається та перевертається твоя власна душа, як з неї спадає пітьма і з’являються промінчики світла.
«Ночные всадники»
Перед тим, як увімкнути цей трек, слід провести невеличкий обряд: вмощуєтесь якнайзручніше, одягаєте навушники (за наявності), заплющуєте очі і аж тоді вмикаєте. Секунді на п’ятдесятій вам починає здаватися, що ви несетесь нічною трасою і все, що у вас на даний момент є, – ваш двоколісний кінь, вітер і свобода.
«Дим»
А ви ніколи не думали про те, що кожен з нас – це лиш дим. Дим, який дуже легко розвіяти, після чого змінити щось вже буде неможливо. Та слід не забувати, що інколи ми добровільно дозволяємо йому застилати нам очі. Будь-яка людина може стати пеленою на нашому шляху, а ми будемо тішитися цьому. Але задумайтесь, чи хотіли б такого насправді?
«Моя Земля»
І завершає збірку дуже символічна пісня «Моя Земля». Наша земля не свята, для когось вона справді є чужою, але вона наша. Це наш рай. Рай, залитий кров’ю, сплюндрований, зґвалтований багаторічною історією, випалений… та такий рідний і теплий. І ми будемо жити на цьому згарищі раю, доки стане сил.
Автор: Оксана Домашина
Comments:
Коментарі відсутні